Published On: Вт, Сер 1st, 2017

Кримчани про медицину в окупованому Криму: черги, відсутність лікарів та ліків, не маєш грошей – помирай

Лист мешканця Сімферополя про стан охорони здоров’я в Криму. «Хотіли померти в Росії – ваші мрії збудуться швидше, ніж ви розраховували», – підсумовує він.

 

«Відразу після анексії усіх кримчан зобов’язали отримати поліси обов’язкового медичного страхування (ОМС). Умовою отримання була наявність паспорта РФ з місцевою реєстрацією.  Під цей процес федеральним бюджетом були виділені чималі кошти. І з’явилось багато страхових компаній, не всі з яких мали відповідні ліцензії на даний вид діяльності, які закликали кримчан отримати поліс ОМС саме у них. Користуючись новизною  ситуації та необізнаністю багатьох людей, вони повидавали ці поліси, а згодом багато з них зникло. І кримчани змушені були повторно (іноді й не один раз) отримувати ці поліси в інших страхових компаніях. Поліси видавали безкоштовно. Але, щоб отримати поліс, люди мусили вистоювати багатогодинні черги. Багато складнощів було з отриманням полісів для людей похилого віку, інвалідів, оскільки ця процедура індивідуальна, і родичі фізично нездатних людей мусили оформляти довіреність (а це знову багато часу і додаткові витрати). Мета отримання полісу – користування безоплатною медичною допомогою і лікуванням. Теоретично власник полісу має право на повністю безоплатну медичну допомогу (виклик швидкої) і на лікування, як амбулаторне, так і стаціонарне. До речі, якщо людина відмовилась отримати паспорт громадянина РФ, а відповідно і поліс ОМС, то на первинну невідкладну допомогу вона ще може якось розраховувати (швидкі приїжджають), але амбулаторно і стаціонарно вона має лікуватись за свої кошти. Це ж стосується, наприклад, і громадян  з материкової частини України, які приїхали в Крим на відпочинок або до родичів. Насправді ж «формально безкоштовного» лікування на практиці не буває. Наприклад, потрапила людина з апендицитом у лікарню. Лікар каже, що наявні на даний час ліки дозволяють робити операцію з видалення, але за якість цієї операції та за реабілітацію у післяопераційний період він гарантії не дає. І пропонує заплатити неофіційно гроші, тоді все буде якісно і гарантовано. Зазвичай такі поточні операції (не складні) коштують від 15 000 до 20 000 рублів. Це постійна практика, і кримчани за 3 роки до цього звикли і вважають це природним процесом.

 

Інший приклад. Для встановлення діагнозу людині треба пройти обстеження – КТ або МРТ. Теоретично ця процедура безкоштовна. Але існує один апарат на всю лікарню, іноді – й на усе місто, до того ж часто зламаний. Черга може тривати від 3-х до 6-и місяців. І люди, щоб не витрачати дорогоцінний час, змушені йти у приватні клініки і робити такі обстеження. Вартість коливається від 6 000 до 8 000 рублів. До речі, зараз тільки в Сімферополі приватник клінік понад 25.

 

Негативним явищем, на думку практично всіх кримчан, є так звана «оптимізація» лікувальних установ. Кількість поліклінік скоротилась на 40%. Причому практика скорочення є завуальованою. Наприклад, існувала стаціонарна поліклініка, де хворі обслуговувались всіма основними спеціалістами. Після «оптимізації» ця поліклініка залишилась, але там ведуть прийом тільки терапевт і педіатр, які роблять  первинний огляд, а потім дають направлення до «вузького» спеціаліста. А вузькі спеціалісти зосереджені тільки в центральній поліклініці, де черга іноді розписана на декілька місяців уперед. Звичайно, це породжує хабарництво або знову спонукає людей користуватися послугами платних клінік. Яскравим прикладом так званої «оптимізації» є факт, що на всю територію Криму залишився єдиний наркологічний диспансер, де можна пройти обстеження і отримати довідку (черги дуже великі), тоді як раніше наркологи приймали людей в кожному місті та районному центрі.

 

Взагалі черги в лікувальні установи – це сучасна візитівка медицини Криму. Спочатку треба відстояти в черзі в реєстратуру, щоб взяти талончик для відвідування терапевта, потім відстояти чергу на прийом до самого терапевта. Після того як він видасть направлення до «вузького» спеціаліста, треба відстояти чергу в реєстратуру центральної поліклініки, щоб взяти талончик для відвідування цього спеціаліста, потім треба відстояти чергу до самого спеціаліста. Якщо йому потрібні результати діагностики, треба відстояти чергу в реєстратуру для отримання талончика на рентген, КТ або МРТ, потім відстояти чергу для безпосереднього обстеження. А потім, дочекавшись результатів технічного обстеження, знов відстояти чергу до спеціаліста. А враховуючи відсутність спеціалістів (відпустка або взагалі вакансія – про це трохи згодом), черги подвоюються або потроюються. Це викликає не просто невдоволення, а відкриті сварки і навіть бійки в чергах. Постійно про це пишуть в соцмережах, і навіть іноді вже відкрито. Все це кваліфікується як посилення соціальної напруги, що може призвести до вибуху.

 

Як і в освіті, в системі охорони здоров’я посилилась «паперова творчість». За свідченням практично всіх лікарів, на прийом одного пацієнта вони витрачають в середньому 10 хвилин, а ще 20 хвилин на оформлення документів і різного роду супроводжуючих паперів. Причому за неправильний діагноз набагато менша відповідальність, ніж за неправильне написання цих паперів. Це призводить до перенапруження лікарів, перевантаження їх «непотрібною паперовою роботою». А враховуючи не дуже високі зарплати, багато провідних спеціалістів звільняються і переходять на роботу у приватні клініки або виїжджають працювати на материкову частину України. Дуже багато незаповнених вакансій. Щоб переконатися в цьому, достатньо зайти на сайти центральних районних лікарень Криму, де іноді вакантні посади становлять 60% штатного розкладу. Щоб якось виправити ситуацію, профільні керівники Криму закликають їхати в Крим «спеціалістів» із російської глибинки – з районів Крайньої Півночі, Уралу, Сибіру. Розробляють всілякі програми на кшталт програми «Земський лікар», обіцяючи 5 млн. рублів на переїзд і облаштування житла. Що стосується головних лікарів міських та центральних районних лікарень, то всі вони призначені з Росії.

 

Окремою проблемою є заробітні плати. Якщо у 2014 році всім бюджетникам показово підняли зарплати і при невисоких цінах, які за інерцією ще зберігалися з українських часів, це забезпечувало деякий пристойний рівень життя, то у 2017 році реальні заробітні плати впали у 2-3 рази. Скорочення стимулюючих виплат і їх несправедливий розподіл ще більше загострило ситуацію. Окремо треба відзначити, що дуже низькими є  заробітні плати середнього і молодшого медичного персоналу. У санітарок часто зарплати становлять «чистими грошима»  5 000 рублів, що нижче офіційно визнаного прожиткового рівня. Це також пояснює плинність кадрів і наявність вакансій. Практично всі медичні працівники з ностальгією згадують українські реалії в медицині.

 

Дуже великою проблемою для пересічного кримчанина є питання ліків. Проблема підробки лікарських препаратів існувала ще до анексії. Але таких масштабів, яких вона досягла у 2014 – 2017 роках, ніхто не очікував. За деякими аналітичними довідками, ринок підробок у російській фармацевтичній галузі становить 60 – 70 відсотків. Крім неякісних ліків, проблемою є дуже висока ціна. І тут виникає такий парадокс. Судячи з етикеток, у Крим завозять неякісні ліки з-за Уралу, республік Поволжя, інших віддалених районів Росії, а враховуючи логістику, ціна підвищується в рази. І кримчани за неякісні ліки платять набагато більше, ніж мешканці інших регіонів Росії. Навіть лікарі, виписуючи рецепт із російського каталогу, попереджають про це і неофіційно радять купувати  ліки в материковій частині України. Тому зараз виникло таке явище як «фармацевтичний туризм». Всі просять знайомих, друзів, родичів, які виїжджають в материкову Україну, купити відповідні ліки. Деякі підприємливі люди навіть займаються таким собі «фармацевтичним бізнесом». Якщо поспілкуватись, наприклад, з працівниками аптек в центрі Херсона, то в кожній аптеці є загальний зошит, де фіксуються замовлення приїжджаючих кримчан, а після того, як замовлення виконується (зі складів ліки поступають в аптеки), провізори телефонують замовникам, які викупають ці ліки і везуть їх на територію Криму. Цікаво, що про такі послуги просять й ті, хто ходив на «референдум» і сприяв анексії Криму. А в деяких аптеках Криму можна купити ліки українського виробництва «з-під прилавку», але за більші гроші, ніж вони коштують.

 

Дуже великою проблемою, якої не існувало при українській юрисдикції в Криму, є проблема різного відомчого підпорядкування закладів охорони здоров’я і медичних навчальних закладів. В українських реаліях професори і доценти медичного університету, крім навчання студентів, мали лікарську практику в лікарнях, де лікували пацієнтів, робили складні операції, використовуючи останні досягнення медичної науки. Крім того, в лікарнях студенти працювали у відділеннях, набуваючи професійного досвіду. А лікарі-практики долучались до читання лекцій на університетських кафедрах. Таким чином, існувало доповнення теоретичної медицини практичним лікарським досвідом і навпаки. Така практика поширена у багатьох країнах. Але – не в Росії. За законами РФ, лікарські установи підпорядковуються міністерству охорони здоров’я, а медичні навчальні заклади – міністерству освіти, науки і молоді. І жодна співпраця не передбачена. Це негативно впливає як на якість навчання, на підготовку майбутніх спеціалістів,  так і на якість лікування, особливо складних випадків. Саме це було основною причиною небажання колективу медичного університету ім. Георгієвського та його ректора Бабаніна входити до складу т. зв. «Кримського федерального університету» на правах «академії». Викладачі проводили декілька загальних зборів трудового колективу, студенти проводили декілька мітингів, де доводили «керівництву» Криму недоцільність такого об’єднання. Але влада не прислухалась до вимог людей. Питання було виключно політичним. Для створення федерального вишу потрібні були кількісні показники числа професорів, доцентів, студентів. Без медичного університету цього б не вистачило. Тому ректора Бабаніна було знято особистим «наказом» Аксьонова (до речі, після того він потрапив у лікарню з інфарктом), призначено директором академії лояльну до окупаційної влади Н.Іванову, а медичний університет Криму, відомий своїми досягненнями ще з радянських часів, припинив своє існування. Багато кваліфікованих викладачів звільнилося. Різко скоротився контингент іноземних студентів. І не тільки тому, що російські дипломи, видані в Криму, не визнаються у багатьох країнах світу, а й тому, що якість освіти в цьому закладі впала в рази як наслідок припинення співробітництва колективу з провідними науковими та медичними школами світу. Зараз стоїть питання відновлення діяльності Кримського медичного університету в Херсоні.

 

Ще однією проблемою для закладів охорони здоров’я Криму є різке скорочення співробітництва з провідними міжнародними фірмами «Медтехніки». При Україні був налагоджений постійний зв’язок з виробниками сучасних імплантів для проведення операцій в Криму. Так, вони дорого коштували, але для хворих була можливість після лікування повернутись до повноцінного способу життя. Зараз ця співпраця практично припинена через міжнародні санкції, а російська програма «імпортозаміщення» не виконує й 1/10 частки колишніх обсягів. Та й якість цих імплантів не відповідає міжнародним стандартам. Усе це ще раз свідчить, що рівень медичної допомоги населенню  після російської анексії значно погіршився.

 

Згідно Федеральної Цільової Програми на охорону здоров’я в Криму виділені чималі кошти. Проходять капітальні ремонти лікарень, вони обладнуються протипожежною сигналізацією, будуються підсобні приміщення. Анонсовано будівництво кримського кардіологічного центру «міжнародного рівня», але це мало впливає на якість повсякденного медичного обслуговування пересічного кримчанина.

 

Викликає стурбованість і деякий моральний аспект надання медичних послуг у Криму. Практично знецінилось таке поняття як «лікарська таємниця». Наприклад, для того щоб пройти обстеження на наявність ВІЛ-інфекції або здати аналізи на дерматовенерологічні захворювання, треба пред’явити паспорт громадянина РФ, тоді як раніше ця процедура була анонімною. Почастішали випадки використання «каральної медицини» для боротьби з інакомисленням. Раніше для психічного обстеження, а тим більш лікування вимагалась особиста згода пацієнта або його найближчих родичів. Зараз же на вимогу слідчих різних силових структур або за рішенням суду людей примусово запроторюють в психіатричну лікарню. Як приклад можна навести примусове психічне обстеження заступника Меджлісу кримськотатарського народу (забороненого в Росії) Ільмі Умерова, а також фігурантів так званої «справи  Хізб ут- Тахрір».

 

Підсумовуючи сказане, можна дійти таких висновків. Система охорони здоров’я населення в Криму після анексії зазнала трансформації в гірший бік. Це визнають практично всі мешканці, незалежно від ставлення до анексії як такої. Але на відміну від інших аспектів соціального життя, де також відчутні погіршення, медичне обслуговування торкається життя та здоров’я кожної людини, тому реакція кримського населення (всіх без винятку) стає дедалі нервовою, що при певних обставинах може привести до соціальної напруги та до непередбачуваних наслідків.

 

 

 

 

Написать комментарий

XHTML: Вы можете использовать теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Optionally add an image (JPEG only)