Published On: Пт, Жов 7th, 2016

Сумна доля російського окупанта: історія та сучасність

1321378712_bfc2Немає нічого нового під сонцем. Цю просту істину забувають українці, коли бідкаються на всілякі негаразди. Ті, хто сьогодні найголосніше кричить “зрада-зрада”, “Україна нічого не може протиставити російським окупантам в Криму і на Донбасі”, “московські зайди ніколи не вступляться з української землі” певне ніколи не відкривав підручника історії. Інакше б знав, що принесена на штиках “велікорусская благодать” дуже швидко обридає навіть тим, хто її кликав. Дуже прудко, вчить історія, московські окупанти вміють драпати із анексованих територій, особливо коли доброго копняка їм дати. Так було на Західній Україні сто років тому – під час Першої світової війни. Так буде в Криму і на Донбасі – незабаром.

“Зона Крим” пропонує сьогодні читачу якісне і доступне навіть для мозку запеклих “ватників” та “вишиватників” дослідження чернівецького історика Ігоря Буркута. Читайте. Насолоджуйтеся. Задумуйтеся.  І пам’ятайте, що окупанти заберуться геть, бо Крим і Донбас  – це Україна.

РОСІЙСЬКА ОКУПАЦІЯ БУКОВИНИ 1914-1917 РОКУ

За сто років звички російських окупантів майже не змінилися. У 1914 р. Російська Імператорська армія спробувала занести “Русскій міръ” на західноукраїнські землі, заливаючи їх кров’ю і нещадно руйнуючи галицькі та буковинські міста і села. Буковина в той час була однією з коронних земель Австро-Угорщини і межувала з Російською імперією і Королівством Румунією. Північ краю компактно заселяли українці (офіційно їх тоді називали русинами), а південь – румуни. Нині північна частина історичної Буковини входить до складу Чернівецької області України, а південна складає Сучавський повіт Румунії.

На початку ХХ ст. на Буковині, крім провідних етносів краю, жили десятки тисяч етнічних німців, євреїв і поляків, тисячі вірменів, ромів (циган), росіян-старообрядців та деяких інших. Характерними для них були традиції мирного співжиття і взаємної поваги.

Проте з початком Першої світової війни і вторгненням російських військ ситуація кардинально змінилася. Царська пропаганда заявила, що Галичина, Буковина і “Угорська Русь” (сучасна Закарпатська область України) є “споконвічними російськими землями”, і російські війська ідуть визволяти місцеве “російське населення” з-під “німецько-жидівського гніту”.

1 серпня 1914 р. розпочалася війна. А 23 серпня 1914 р. росіяни нанесли сильний удар у напрямку Чернівців, але впродовж тижня австрійські частини тримали оборону. Почалася евакуація державних установ з міста, разом з ними виїжджали і тисячі його мешканців. О шостій годині вечора 2 вересня до Чернівців вступили 12 сотень терських козаків з оркестром, за ними рухалися інші кавалерійські підрозділи, піхота і артилерія. На площі Ринок (нині Центральна) відбулася церемонія передачі міста, у якій взяли участь бургомістр Чернівців Соломон Вайссельбергер та російські генерали О.Павлов і Т.Арютінов.

Культурний шок

З перших хвилин окупанти продемонстрували своє єство. Коли бургомістр звернувся до генералів німецькою мовою, Арютінов заверещав: “Гаваріть па-русскі!” Представники буковинського духовенства допомогли очільнику міста з перекладом. Потім козачий генерал Арютінов, грубо порушуючи міжнародне право, проголосив Чернівці “містом, приєднаним до Російської імперії”. Оркестр заграв “Боже, царя храни”, але буковинці не зняли головних уборів – не знаючи мелодії царського гімну. Тоді генерал-“визволитель” схопив козачий нагай і почав збивати ним капелюхи з голів чернівчан. “Урочистості” завершилися вимогою окупантів виплатити 600 тисяч рублів контрибуції, які необхідно було внести протягом 6 годин. Якщо вимога не буде виконана, генерал обіцяв знести місто артилерійським вогнем, і попередив, що гармати вже розгорнуті на позиціях.    Так розпочалася перша російська окупація Чернівців.

З великим трудом і за довший час вдалося зібрати суму контрибуції, але генерал Павлов відмовився її приймати, заявивши, що чернівчанам окупанти лише дали відчути те, що відчули мешканці Кам’янець-подільського, яких обклали контрибуцією австрійські війська, що тимчасово зайняли місто. Втім, тут же російські жандарми прямо у ратуші взяли у заручники 23 чернівчан, яких обіцяли покарати, якщо у місті стануться виступи проти окупантів.

А російські війська вже розпочали грабувати місто та його околиці, особливо тут відзначилися козаки. Награбоване продавали прямо на вулицях, і офіцери не перешкоджали цьому. Окупанти вдиралися  у житлові помешкання і забирали все, що їм подобалося. Офіцери також брали участь у пограбуваннях, але спеціалізувалися на магазинах. Забираючи звідти товари, вони оголошували “реквізицію” й видавали розписку, проте ніхто і ніколи не повернув кошти.

За розпорядженням військового коменданта Чернівців капітана Кірієнко були реквізовані великі запаси продовольства і товарів зі складів на залізничному вокзалі. Частково їх вивезли до Росії, а інше солдати спожили на місці. Проте мешканці міста невдовзі відчули нестачу продовольства, на що російські коменданти не звертали особливої уваги.

Краєм прокотилася хвиля єврейських погромів, організованих  козаками. Окупанти намагалися втягнути у цю мерзотну справу і буковинців, але православні священики стримували свою паству від участі у подібних злочинах. Козаки палили синагоги, а православні буковинці рятували сувої Тори, і священики ховали їх у церквах. Вже після війни православний митрополит передав ці святині рабинам.

Лишилося багато свідчень тих безчинств, що творили загарбники. Вчитель з буковинського міста Вашківці Іван Бажанський 24 грудня 1914 р. записав у своєму щоденнику: “Тепер настала для Вашківців страшна година. Що не знищили гарматні московські кулі, то знищили і зрабували самі Москалі. Наче яка повінь ввалили вони до міста, грабуючи та розбиваючи все по хатах та знущаючись над жінками і дівчатами. Найбільше потерпіли Жиди від Москалів, а особливо від козаків”.

Буковинці з перших днів окупації пережили справжній культурний шок. Їх вразили не лише безперервні грабунки, але і повсякденна поведінка окупантів. З початком Першої світової війни в Російській імперії було введено “сухий закон” і алкогольні напої практично зникли з вільного продажу. А в Чернівцях вони продавалися, тому солдати почали громити магазини і напиватися до нестями. Нерідко п’яні зі зброєю лежали прямо на тротуарах, і через них переступали перехожі. Для буковинців така картина була абсолютно незвичною.

Вразила їх і шалена розпуста російської солдатні. Одним із її наслідків було швидке зростання венеричних захворювань серед окупантів. Цих хворих розмістили у шпиталі, що відкрили у резиденції православного митрополита Буковини і Далмації. Так російський губернатор Буковини С.Євреїнов помстився митрополитові Володимиру Репті за те, що той намагався зберегти відносну незалежність церкви від окупаційної влади.

Росіяни послідовно не визнавали існування української нації, проголошуючи місцевих русинів “русскімі”. Розпорядження окупантів друкувалися російською, румунською, німецькою і польською мовами, але не українською. Українських вчителів відправили на примусове вивчення російської мови, українські школи насильно перетворювали на російські. Крім українців, дискримінації зазнавали німці (австрійці) і євреї. Окупанти ставку робили на буковинських румунів, призначаючи з їхнього числа дрібних чиновників місцевої адміністрації. Правда, Фемістокла Боканчу призначили Чернівецьким міським головою. Але на всі ключові посади завезли чиновників з Росії, причому у більшості своїй корумпованих і малокваліфікованих.

Репресії й вандалізм окупантів

Впродовж 1914-1917 рр. Чернівці тричі переходили з рук в руки. Окупанти розправлялися з усіма, кого вважали своїми ворогами. Під час першої окупації були заарештовані й вивезені до Наримського краю авторитетні політики, депутати австрійського парламенту і буковинського сейму. Серед них – Микола Спинул, популярний буковинський педагог. Також відправилися на заслання бургомістр Вайссельбергер, прокурор Лазарус та інші. Заручників обміняли лише через 14 місяців на інтернованих росіян та москвофілів.

Нерідко людей страчували лише за підозрою у шпигунстві. Окупанти часто користувалися доносами місцевих москвофілів, які зводили особисті рахунки з абсолютно невинними людьми. Під особливою підозрою російської окупаційної адміністрації були українці, євреї й поляки. Так, у селі Кліводин розстріляли трьох українців, крім того, у Кіцманському повіті розстріляли 9 євреїв, повісили двох євреїв та по одному поляку й українцю.

Масштаби репресій окупаційних властей ще не досліджені у деталях. Більше відомо про їхній вандалізм, що проявився у руйнуванні навчальних закладів, бібліотек, громадських споруд. У Чернівцях було сплюндровано приміщення 1-й державної гімназії, подерті цінні видання з її бібліотеки, вкрадено приладдя і колекції з природничого і фізичного кабінетів. Що не вкрали, те розтрощили. Розграбовано було Чернівецький університет. А у Кіцманській українсько-німецькій гімназії знищили бюст Т.Шевченка роботи скульптора Гаврилко, розгромили класи і кабінети.

У прикордонних Чернівцях австрійці спорудили чимало казарм та інших приміщень для військових. Росіянам цього здалося мало, і вони перетворили на стайні зали очікування вокзалу, де розмістили коней. Меблі порубали і пустили на опалення. Приміщення поштамту використали для розміщення солдат, які розтрощили все устаткування і по-тваринному забруднили службові кімнати.

Коли російські війська відступали з Буковини останній раз у серпні 1917 р., то спалили будівлю Чернівецького залізничного вокзалу, знищили електростанцію, висадили у повітря водогінну башту, пограбували деякі підприємства. Всього місту вони завдали шкоди на 33,25 млн. крон.

Крах москвофільства

Наприкінці ХІХ ст. на Буковині ще зберігалося москвофільство, прибічники якого вважали: звільнення від важкого податкового гніту австрійських властей принесе “білий цар”. Він же передасть українським селянам поміщицьку землю. Подібні ілюзії серед відсталої частини селянства підтримувала частина православних священиків і представників інтелігенції. У Чернівцях діяло російське консульство, співробітники якого фінансували друковані видання, що розповсюджували подібні погляди.

Коли на Буковину вдерлися російські війська, москвофіли почали надавати їх допомогу. Доносами цих людців користували російські жандарми та співробітники військової контррозвідки, щоб розгортати репресії проти місцевого населення. Москвофіли надіялися, що окупаційна влада допустить їх до управління краєм, але прорахувалися. Дуже мало посад їм дісталося. Так, посаду старшого чиновника з особливих доручень при російському губернаторі Буковини отримав Олексій Геровський, який свого часу закінчив Першу чернівецьку гімназію і добре знав ситуацію в місті. За його матеріалами жандарми проводили репресії чернівецької еліти.

Проте більшість буковинських москвофілів так і залишилися на соціальному дні – адміністративні посади дісталися надісланим з Росії чиновникам. Це викликало їхнє невдоволення діями окупаційних властей. Ще більше розчарування пережили селяни, які сподівалися отримати поміщицькі та церковні землі і полегшення податкового тиску.

Під час другої російської окупації Чернівців до міста приїхав генерал-лейтенант граф Г. Бобринський, який уособлював вищу цивільну владу на окупованих росіянами теренах Австро-Угорщини. 24 січня 1915 р. він виступив перед сотнями селян, звезених з Буковини, і сказав: “Навесні, коли війна закінчиться, вам роздадуть землі Релігійного фонду і євреїв. З цього моменту землі належать вам”. Від імені губернатора селянам наказали через вісім днів прийти до міської ради, де їх запишуть для наступного розподілу земель. Проте коли люди прийшли, їх розігнали нагаями. Селяни зрозуміли, що їх підло обдурено, і розійшлися з почуттям ненависті до російських брехунів. “Любов” до Москви скінчилася назавжди.

Серйозного удару по москвофілам завдала австрійська влада. Повертаючись на Буковину, вона нещадно репресувала всіх, кого підозрювала у співпраці з російськими окупантами. При цьому постраждало чимало невинних людей, але були розгромлені й всі москвофільські угруповання. Частина москвофілів загинула, інша відступила разом з російськими військами. Як чітко організований москвофільській рух після Першої світової війни вже не відродився на Буковині.

Перша світова війна принесла буковинцям горе і нещастя. Багато людей загинуло або покалічено, спалено чимало населених пунктів. Війна показала справжнє лице російських окупантів – грабіжників, ґвалтівників, безсовісних брехунів. Вона зруйнувала колись популярні ілюзії москвофільства, відштовхнула від цієї облуди українських селян, котрі раніше вірили казкам про “доброго царя”.

Сучасні буковинці згадують події сторічної давнини, знаходячи у них спільні риси з тим, що нині відбувається в Криму і на Сході України. Суть великодержавних агресорів не змінилася. І чекає їх неминуча поразка, як століття тому.

Ігор Буркут, кандидат історичних наук

Написать комментарий

XHTML: Вы можете использовать теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Optionally add an image (JPEG only)